До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.
1 Кор. 127 зач.; 2, 9 – 3, 8.
9. Браття, чого око не бачило й вухо не чуло,
що на думку людині не спало,
те приготовив Бог тим, що його люблять.
10. Нам же Бог об’явив те Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. 11. Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, який у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. 12. Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знати, що нам дароване Богом; 13. про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух: 14. духовні речі духовними словами навчаючи. Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і вона не може його зрозуміти, воно бо оцінюється Духом. 15. Духовна ж людина судить усе, але її ніхто не судить.
16. Хто бо пізнав думку Господню,
щоб його навчати?
Ми ж маємо думку Христову.
1. Та й я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. 2. Я молоком поїв вас, не їжею, бо не могли її їсти, та й тепер ще не можете, 3. бо ви ще тілесні. Коли між вами зависть та суперечки, хіба ви не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? 4. Бо коли хто каже: Я Павлів, а інший: Я Аполлосів, хіба ви не звичайні люди? 5. Що таке Аполлос? Що Павло? Слуги, через яких увірували, і то як кому дав Господь. 6. Я посадив, Аполлос поливав, але Бог дав зріст, 7. так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, але Бог,що дає зріст. 8. І хто садить, і хто поливає – одно; але кожний отримає свою нагороду згідно з своїм трудом.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 53 зач. 13, 31-36.
31. Сказав Господь притчу оцю:
Царство небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік і посіяв на своїм полі. 32. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.
33. Ще іншу притчу оповів їм:
Царство небесне схоже на закваску, яку бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.
34. Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого, 35. щоб збулося сказане пророком:
Уста мої відкрию в притчах,
оповім тайни, сховані від початку світу.
36. Тоді він відіслав народ і прийшов додому.
Корінтян 2, 9: “Браття, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять”.
Ми очікуємо. Завжди. Іноді навіть не цілком розуміємо, чого саме і чи нам це потрібно, та продовжуємо чекати… Цікаво, та здебільшого наші очікування пов’язані з якимись емоціями чи чимось матеріальним.
Навіть кажучи, “на все воля Божа”, все ж сподіваємося, що й Він волітиме для нас того, що ми хочемо. І часто переживаємо справжнє розчарування і духовний занепад, бо не отримали те, на що сподівалися.
Дивно, чому в такі моменти не розуміємо, що наш кругозір, наше бачення ситуації може обмежуватися людськими горизонтами. Ми просто нездатні оцінити і зрозуміти з перспективи, що насправді для нас підготував Бог. То чому не довіряємо Люблячому Отцеві? Чому самі себе обмежуємо?
